Слава Україні! Ви ж так вітались, правда? Ти загинув ще навіть коли моїх прапрапредків не було. Ти саме загинув, а не помер. Допомогли. Я приходила сьогодні на твою могилу. Охайна така, чиста. За нею доглядають, і за могилками твоїх друзів теж. Вони всі на Янівському цвинтарі, рядочок в рядочок. На кожній росте мірта,її на Великдень освячують. Можливо, щоб тобі було тепліше,я поклала лампадку. Але на твоїй могилі не пише чия це, навіть не пише Невідомий стрілець, та й впринципі яка різниця. Я вас всіх поважаю однаково.Я навіть бачила могилку Івана Мартинюка, це твій друг був? Може це мій якийсь давній родич, хтозна. Ми сьогодні всім університетом ходили до вас. Була служба Божа, говорив Ігор Калинець,це громадський діяч, наш ректор теж мав слово. Вони вас дуже поважають і вдячні вам. Та ми всі вам вдячні. Було справді холодно, осінь ж, але ми слухали про вас. Ти вже прости всі трохи крутились і не слухали вашу історію, бо змерзли,але нам її багато раз розказували,то ми все знаємо. Одному хлопчику стало погано, він дуже побілів і ледь тримався на ногах. Ми трошки прикрасили ваш куток, понаставляли лампадок. Стало тепло і гарно. Нам по третьому колу розказали вашу історію, історію цвинтару. І ти знаєш, в нас зараз не те, що нема таких як ви, ми навіть не надіємось хоч на схожих на вас. І це цілком свідомо, ми просто реально дивимось на речі. В нас зараз взагалі нереальне твориться на Україні,за яку ви загинули. Вам б було соромно за нас. Та нам самим соромно, але ми просто плачемось собі в рукав без радикальних змін. Але давай не про це. Я б не хотіла, щоб ти це знав. Я просто хотіла подякувати всім твоїм друзям і тобі окремо. Можливо на моїй могилі теж не буде писати хто тут похований, ну й що? Зате мене пам’ятатимуть, тебе мало того, що пам’ятають, а й поважають. Це головне. Низький уклін.

P.S. Я скажу чесно, що я нечасто приходитиму до тебе, бо я вчусь, туди,сюди, діло молоде, ти ж знаєш. Я запам’ятала де твоє місце, 3 рядок зверху 4 місце справа. Чекай гостей!