Інша просто перехрестилась і пішла далі

Вчора їхала маршруткою і побачила, що біля рейок, де їздить трамвай, лежить чоловік. Чи то пяний, чи то мертвий так зразу і не скажеш. Я ж пульс не пробувала. Але ж яка біда! Він ж лежить посеред вулиці, добре хоть не на рейках. А якщо він мертвий? Чому люди не допомагали йому? Біля нього навіть скупчення ніякого не було, ніби звичайне діло, завжди так роблю. Приліг собі. Але серйозно. Якщо він і справді був мертвий? От лежить труп собі, люди глянули, пішли далі.Білий день. О Боже…Я не виправдовую себе, я ж могла вийти і  допомогти йому якось… А ні, таки виправдовую! Чим б я допомогла? Піднести його і привести до тями? Ну та певно, він важчий за мене втричі. А якщо він пяний він б ще мене вирубав, що потривожила його сон. А якщо мертвий, то я б вже сама не підвелась. А людей навколо було море,старші чоловіки дали б з ним більше ради, аніж я, а я запізнювалась на виступ колег в честь вшанування померлим від Голодомору. Дожились.
 Стояла на зупинці і йшов чоловік. П’яний настільки, що куди вітер дмухне, туди він і піде. Він хотів спертись на щось і коли промахнувся, то гепнувся просто головою на землю. Зубами об асфальт. Якась жінка в спину крикнула» Худоба, не треба було так нажиратись», інша просто перехрестилась і пішла далі. Чоловік підняв його, спер на дерево, і той собі стояв. Він навіть не міг пояснити , що хоче сісти на лавку, показував на пальцях.
 Їдучи в маршрутці, я почула неприємний нудотний запах. Відчула це не тільки я, а й всі пасажири. Джерелом був старший чоловік, який лежав на двох кріслах і спав. Не бомж, порівняно досить непогано вдягнений, його штани були мокрі. Він обпісявся. Старший чоловік років 50.

Сильна половина людства.

Аву вона(він) Вконтакті поставила(-в)" Память 1932-33 років". Молодець. Зробила(-в), все, що могла(міг).

Я настільки горда за свій Львів, що це неможливо передати словами. Добра половина Львова зібралась сьогодні, 24 листопада, перед памятником Шевченку, щоб пом'янути тих, хто загинув від Голодомору. Багато старших людей, багато вже не те, що старших, а таки дуже старих, багато молоді. Були матері з дітками, старші бабусі з паличками, і їхні чоловіки їх притримували. Ми послухати промову священника, вшанували померлих хвилиною мовчання і почали ставити лампадки. І от тут, коли заграла пісня Оксани Білозір" Свіча" і старенька бабця  попросила свого чоловіка притримати її, щоб та поставила лампадку, бо їй важко ,от тут я пустила сльозу. Добротну таку сльозу. Чому стара бабця може прийти на вшанування, а ти молода( -ий) не можеш? В чому затримка? Аву вона(він) Вконтакті поставила(-в)" Память 1932-33 років". Молодець. Зробила(-в), все, що могла(міг). Я розумію, якщо там щось сталось серйозне, а просто так, то вибачте. Старенькі бабусі, серед яких, можливо, були їхні друзі, тепер вони ставлять просто лампадку за 5 гривень. Лампадками був викладений великих хрест і написано 32-33 і ПАМ'ЯТАЄМО. І весь памятник був заставлений лампадками з усіх боків.
 О 18:00 був марш від памятника Бандері до Шевченка, за ініціативи АнУ Опір. Тут вже була лише молодь. З всіх боків нас обступили міліціонери і була супроводжуюча машина. Ми йшли великим поважним маршем. Йшли мовчки і в руках тримали лампадки. Тішило те, що на підвіконнях у багатьох львів'ян стояли свічки. Біля Органного залу весь рух зупинився, співорганізаторка сказала кілька слів про Голодомор і наших кривдників, ми прокричали Кривдникам українсього народу тричі СМЕРТЬ СМЕРТЬ СМЕРТЬ( що мені не дуже сподобалось, навіщо кричати на пів- Львова такі страшні слова? місто ж не почуло всього речення, а донеслось лише Смерть смерть смерть) і ми пішли далі. Біля памятника Шевченку ми знову вшанували померлих хвилиною мовчання, і ні в першому випадку, ні в другому це не була хвилина, від сили 20 секунд, і співорганізатор сказав мудрі речі. Не так як завжди, що ми отакі от нещасні були,нас кривдили, ми скривджені, а москалі і Сталін разом з ними сатаністи., яких ледве земля тримала. Це все правда, але це ми чули сто раз, і все це знаємо. Він сказав, що в деякій степені ми самі винні, в тому що сталось. Ми не могли об'єднатись і протидіяти, ми слабкі. Які були нещасні, такими і залишились. І тому давайте будемо разом, бо разом ми сила. І він це настільки переконливо говорив, що дехто таки повірив. А хлопцю не більше 20років, якщо не менше. Є свідома молодь. Ми поставили лампадки. І порозходились.

Про Самашедшого і самашедших

Я ще не дочитала твір до кінця, але мене вже тіпає. Постійно йдеться про те, яка наша Україна слабка, яка вона ніяка, і хто б її підняв з колін, і ой люди добрі, в якій країна ми живемо. Та почекайте! Кожен з нас це частина суспільства, частина України. Від кожного з нас, в більшій чи в меншій мірі залежить майбутнє. А ми постійно жаліємось на те, що наша країна йде донизу і тут вже ніяк не зарадиш. Я розумію,що від простого студента, хай він буде над талановитий, здібний і амбіційний, але від нього одного країна не зміниться. Я також розумію і те, що було вже стільки мітингів, стільки стояли під стінами Верховної  Ради, та і напряму говорили Президенту, і спеціальні заходи, акції - шмакції, повстання- нічортанеповстання. І половина книги про те, які ми бездарні і Україна разом з нами. Та ми це і без Костенко знаємо. Але ж книгу можуть видавати іншими мовами, всі знатимуть який ми нуль. Я знаю, що світ в курсі наших подій, але ж не у всіх, не в такій глибині. Мені соромно. І цю книгу пише не якийсь там Микола Нізвізденський, а гордість української літератури, наша Ліна Костенко. Їй повірять іноземці. Головний герой- ганчірка. Він нічорта не може сам, він навіть сім’ю врятувати не може. Та що там рятувати вже, не треба було доводити до такого стану. І ясне діло, що він нецікавий жінці. Кому буде цікавий слабак?» Мужчина повинен чутись переможцем, тоді він цікавий для жінки» а в нього  достобіса виразів, де він каже А що я можу зробити? А й справді. Купа думок типу Я хотів б вийти на мітинг, встати в ряди незадоволений і повсталих, зробити щось, але ой щось я перехотів і так користі з мене мало. І давай далі нити про Україну, яка біда, про дружину, яка його не хоче, і про сина , який скоро матюкатиметься.  Ну справді! Давайте всі так подумаймо. Згниє наша Україна, і сморід по всьому світу рознесеться. Хмельницький, Бандера, Великий, Коновалець, напевне, вже двісті раз в гробу перевернулись і закрили вуха і очі, аби не знати, що робиться і як ми занапастили, те, за що вони віддали літри крові. Не ті часи, я це також розумію. Лідер збірної зі спортивної гімнастики Микола Куксенков, син головного тренера збірної України, вирішив виступати за збірну Росії. Нормально, подумала я собі, нормально. Україна витратила гроші на його навчання, стипендії, поїздки, він вивчився, став лідером і в Росію. Нормально.  Бо бачте там стипендія 2000 доларів, а не 3000 гривень, там йому дадуть квартиру і отримуватиме гранд. Ну та а чом би й ні? Національна позиція? Не смішіть мене. Про це вже навіть не заїкаються.» Ти полізла до ворога, до вбивці свого народу, до ката в ліжко. Де твоя національна гордість? Де? Нема!» Слова Довженка популярні і на сьогодні, як би це плачевно не було. А от  колега Куксенкова, Олег Верняєв, сказав, що нейтрально ставиться до такого рішення, але виступатиме за Україну,що б там не було. Навіть багато моїх друзів кажуть « Та збийся ти, з України вже нічого путнього не буде.» І я вже направду втомилась казати Та ти вже дістав, ти українець чи НП, є якась віра в світле майбутнє, поважай своє. Дійсно втомилась. Вже кажи, що хочеш. І що Польща краща, і що Росія мудріша, і яка Україна легковажна. Ти не бери участь в повстаннях, але і не обпльовуй Україну. В мене є також друзі, які вселяють в мене якийсь вітер повстанського духу, вчителі, які кажуть привіт, українко моя, і я тішусь з того. Мало, але є. І взагалі, коли розмови доходять до України я або розкипаю до 180 градусів, або ще на початковій стадії покидаю розмову. Я не маю сили.
Ніхто навіть до половини не дочитав, хібащо Роман.... 

Олександр Довженко " Україна в огні"

                             Олександр Довженко " Україна в огні"
Краузові молодчики билися з відчайдушною мужністю, але коли мужність покинула їх, вони вийшли з піднятими руками наперед, спотикаючись серед трупів, з осклілими очима, з плачем і прокляттями, падаючи перед партизанами на коліна.

Ти полізла в ліжко до ворога, до вбивці твого народу, до загарбника землі твоєї. Ось я бачу його...Він приходить додому, змиває кров, душиться одеколоном і м'який кавалер-любовник! Де твоя дівоча честь у велику добу боротьби святої Батьківщини? Де? Нема!

В цій війні не буде переможців і переможених, а будуть загинулі і уцілілі.

Ви вішаєте, стріляєте, палите їх батьків. Нищите братів, а ця аморальна сволота, ці духовні проститутки, тварюки, лізуть до вас у ліжко кохатися з вами, вбивцею і катом. І ви обнімаєте цю сволоч. Мені гидко на вас дивитися!

В неволі зло- велике діло.

Так не підкорятись і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки.

Треба бути героєм і ненавидіти ворога

Ліна Костенко "Маруся Чурай"

                                                     Ліна Костенко "Маруся Чурай"
Аякже, смерть усе-таки це празник,

який буває раз в житті.

Кому з нас гірше? Я одвожу очі,
а ти у вічі дивишся мені.

Життя- така велика ковзяниця,
кому вдалось, не падавши, пройти?

Людина спроста ближнього не вб'є.

Любов любов'ю, а життя життям.

Ти, може, від мене втомився? Мене потрібно любити...

Вміє море взяти й поховати, ні труни не треба, ні хреста.

Час летить, а треба якось жити
Любов любов'ю, а життя важке.

Що ж це виходить? Зрадити в житті державу- злочин, а людину можна?

Моя любов сягала аж до неба,
а він ходив ногами по землі.

(З власних архівів)

«Дуров- злодій, бо винайшов наркотик, на який підсіли всі.»Він винен, він краде наш час, я нічого не встигаю, я не можу відірватись, хоч маю купу справ , і навіщо він винайшов таку заразу як «Вконтакте»…
 Дуров молодець, а те, що ти не можеш організувати свій час, то слабак ти.Він майстер, винайшов таку соцмережу,в якій «зависає» більша половина України, Росії, Білорусії і Казахстану.Він отримує за це добротні гроші і йому прекрасно. Ну а чом би й ні? Він зробив всі зручності: і музика, і картинки, і відео, і фото,і обговорювання, всі новини світу, всілякі новинки чого тільки не хочеш і головна функція- спілкування. Хочеш на комп’ютері, хочеш на планшеті, нетбуці, ноутбуці, телефоні. Тільки сиди.Ідеально.Не потрібно шукати іншого сайту, щоб, наприклад, в Вконтакте переписуватись, а деінде слухати музику.
І багато хто ниє, що він так захоплює, що сів на 5 хвилин, і Ой, пройшла година. То хто тобі винен? Слідкуй за часом. Виділи собі вільний час, коли можеш сидіти в соцмережі і строго цього дотримуйся, щоб потім не нити, що знову нічого не встиг. Дурову від того ні тепло  ні холодно. Одним більше,одним менше. А от для тебе є переваги.
 Те, що малі діти, в допідлітковому віці вже сидять в Вк, мене не тішить. Бо там є не лише новини світу, якісь цікаві факти , а й нецензурні фото, а якщо постаратись, то, напевно, можна знати і відео.
 Якщо «правильно сидіти в Вк»,тобто, підписатись на цікаві групи, блоги, то можна дізнаватись щодня щось нове  і нове. Факти, рейтинги, новинки літератури, конкурси, новинки музики, моди, сеанси кіно і театрів . Події в місті, в країні і взагалі в світі. Цікавинки з життя відомих людей. Читати гарні вірші і обговорювати їх.Можна спілкуватись з тими з ким не можеш зідзвонитись. Всі зручності, наголошую ще раз.
Я тішусь, що є Вк, і не нию, що він забирає мій час. Я сиджу стільки, скільки вважаю за потрібне, і скільки того дозволяє мій вільний час.

Круті фотки і наше 3 місце:)