Технічні засоби журналістики

Прослушать или скачать Мартинюк Марта Аудіо бесплатно на Простоплеер

Боже мій, як ж ми гарно погуляли сьогодні!

Боже мій, як ж ми гарно погуляли сьогодні!

Почалось все з того, що з Мар'яною ми домовились зустрілись о 15:00 біля книгарні Є, звісно ж, зламався трамвай і ми зустрілись 15:30 на Митній. я запропонувала не стандартно погуляти центром, а піти кудись в інший бік. Ми пішли в сторону АС-2( хто не знає, це йти близько 40-60 хвилин) погода гарна, то чом би й ні? Пішли на автостанцію, бо я вже скучила за своїм селом, а саме звідти відправляється моя маршрутка. Ми посиділи, пороздивлялись, пообговорювали, пішли купили поїсти, купили "сємкі". Було дууже тепло і дуже якось гарно! Гуляти цілий день, це ж гарно?!
Я подала ідею сісти на фігзнаякий трамвай і поїхати фігзнакуди. Ідею прийняли. Ми сіли на перший прибувший трамвай, ним виявився №6 і поїхали на кінцеву. Так як ми поняття не мали де ми є, то вирішили їхати по колу і там на місці розберемся. Всі люди вийшли, ми залишились двоє. І шось довгий час дзвонив телефон, дуже часто. Я зауважила, що водій говоритть по телефону, отже це не його, але і не наш, а людей більше немає, тоді я пройшлась по салону і побачила, що хтось загубив телефон. Ми зателефонували знайомому власника і чекали поки той підійде за ним. Як на біду я страшенно захотіла у туалет, а поблизу ні кафе, ні піцерій. Схрестивши ноги я найшла якусь будівлю і пішла до входу. Це виявилась якась фабрика. Я звернулась до охоронця з проханням впустити мене у туалет, і той посміявшись впустив мене. З слізьми щастя я вийшла і побачила, що власник телефону вже наближається. Ми віддали телефон. Це був старший чоловік, років 60 з золотими зубами. Почервонівши, ми отримали грошову винагороду і пішли щось з тим робити. Ми знову сісти у трамвай, де до на сприєднались фанати Динамо, ті, погалдівши, поспівавши своїх пісень, вийшли з словами Толька Кієв, і якийсь чоловік сказав Жаль, шо не Тільки Київ. Так ми і доїхали до костелу,  пройшлись до центру, купили копчений сир косичку, ірис і ананаси і пішли у глухомань все це їсти. Зайшли в старе подвір'я і почали. А так як ананасів ми не відкрили у магазині, то пішли просити у когось іншого. Зайшли у магазин, 2 кафе, та безрезультатно. Розколупавши трохи ту банку, ми хоч попили, але там шей їда ж була! Я не здавалсь і, доївши сир, ми пішли знову шукати когось, хто б нам поміг. Коли я заходила у кав'ярні(Мар'яна сказала, шо я на то не підписуюсь), то мені пропонували заходити, зараз принесуть меню, а я йшла до прилавку і просила відкрити банку ананасів, бо я тут трошки розлокупала, можете далі допомогти? Та все ж у Наполетані нам відкрили, ми з слізьми щастя, подякували і пішли їсти. Дорогою, на Площі Ринок зустріли однокурсників і ті кажуть Ви завжди по центру ходите з банкою ананасів? А шо тут такого?! Ну їм пальцями, а потім облизую їх, іноді пропоную облизати і Мар'яні, то шо тепер увагу звертати на мене чи шо? Ми подивились на якусь бійку, на дівчачі дупи і пішли.
Наостанок, коли ми розходились з Мар'яною, з нами познайомились якісь хлопці, і той найгарніший з них мовчав постійно. От дурак.
Сівши у тролейбус, я дала водію 2 гривні і попросила один студентський, на що той віддав мені свої 2 гривні, дав квиток і посміхнувся.
А вдома дивлюсь Гордість країни.
Якось так гарно!)

Головне - бути людиною!

Я прийшла на зустріч завчасно, на 10 хвилин швидше. В цей ж час зайшла і Ольга Герасим'юк, майстер-клас ще не почався, а тому вона зайшла і з словами" Я не заходжу сюди, бо боюся" вийшла.
Рівно об 11:00 все почалось. Ольга дуже переживала, що було видно по ній, і зрештою вона сама в цьому призналась.
"Я дуже переживаю, тому я б дуже просила вас ставити мені запитання. Я не є лектор і говорити постійно я не можу" Ольга з першої хвилини заполонила зал своєю простотою , доброзичливістю і жіночою наївністю. Серед відомих людей у конференц-залі УКУ сиділи Андрій Великий, ведучий на радіо Львівська хвиля, Отар Довженко, відомий  журналіст і письменник, Тарас Самуляк, телеведучий програми "Вже ранок", Марія Титаренко, кандидат наук із соціальних комунікацій та багато інших.

Спочатку Ольга навела екскурс по всій своїй журналістській практиці, де працювала, сказала кілька слів про свої передачі "Без табу", " Хочу і буду", "Проти ночі". Розповіла також, що колись вела щоденну двогодинну програму на радіо. Їй у ефір телефонували люди з усіх куточків України, і так утворювався діалог. " Знаєте, мені розказували, що люди спеціально швидше завершували роботу, потім усі сідали і слухали мою програму. Коли люди бачуть, що з ними говорять, вони стають щасливіші. Ми так можливість надавали . Коли ми цю програму закривали , я йшла звідти з великим жалем".- каже Ольга Герасим'юк.

"Я зранку дуже люблю включити телебачення і дивитись, що робиться у світі. ВВС люблю, СNN, а включивши лише наші канали таке враження, що світу нема. Ми ніби у своєму селі і більше нічого і нікого немає. Зранку я складаю собі таку певну картину світу. От включила ТБ, там розказують, що Лазарев худне, у Осадчої новий капелюшок, нічого такий, до речі, і всяке таке, а ну хіба що глянула мультик про Карлсона. Хоч щось добре, хоча заєте, коли я була у Швеції, там сказали мені, що Карлсон -  це ганьба їхньої держави. Шведи взагалі люди дуже серйозні. Так от і вони так вирішили, бо як так цей незрозуміло що літає, нічого не робить і цупить оті пиріжки з столу. Так не має бути. А я всеодно люблю Карлсона. Ой, про телебачення, так-от, а по  ВВС я дізналась  про стан Південної Кореї на сьогоднішній день. І що робиться у світі. Потрібно дивись різні телеканали, щоб мати з чим порівнювати, бачити певну картину, широкий погляд. ЗМІ -це повноцінний Актор, не актОр, а саме Актор. Все, що не показано в ЗМІ - не відбулося. ЗМІ може змінити лад у світі. Треба захопити серце народу і тримати. Знаєте про цю історію Чінгісхана? Він коли наступав своїм віськом, то спочатку розповідав про  всю могутність його армії, всі ці чутки розходились, як вітер, вороги, слухаючи ці чутки, вже боялись його, і тоді наступати можна було по-іншому. Вороги вже злякані"- розповідає Ольга.
Потім ми трохи відійшли від теми і почали говорити про політиків і як вона пізніше зазначила що серед політиків не знайдеш доброї людини, чесної.
" Головне- це подати інформацію.Можна ж написати Загинув чоловік і розіграти ой ойойой яка біда, а можна написати Розбився мажор, і що б там не писали фігурує оце слово Мажор. І ставлення вже інше. Треба мати мету з якою пишеш."
Було питання з залу про її документальний фільм "Міф". Це фільм про Львів, і про міф, який склався про нього. Ольга відповіла, що дуже любить Львів і тому намагалась зруйнувати цей міф, що тут усі з оселедцями, шаблями і шароварами. "Львів- це мікс культур".-зазначила Ольга.
На запитання коли ж вона повернеться на телеекрани, відповіла, що поки немає такого, про що вона думає, що б її хвилювало, зараз є лише шоу, танцульки і розваги.
" Людина тепер не приймає тупо, все, що їй даєш, вона хоче сама думати.А на сьогоднішній день ТБ - це сміття, а потрібно показувати щось путнє."
Коли запитали чому Ольга розповіла на виборах про Третякова, чим це він такий хороший, то вона відповіла, що це її друг і по-іншому вчинити вона не могла. Згодом вже поширились думки, що він використовував її задля реклами і перекрулити цю ситуацію сто разів.
Сказала також, що як б там не було, а у парламенті провела 7 років і це великий і серйозний досвід.
" Були у мене різні ситуації, трохи розкажу вам їх. Одного разу зателефонував мені чоловік, який сидів у в'язниці помилково, тобто до злочину він не причетний і просив якось допомогти. Я не старалась впливати на якісь гілки влади, на суддів, я вибрала інший шлях. Попросила інших людей переглянути ще раз цю справу і справді вияснилось, що він не причетний. Тепер він на волі. Напевно, в якійсь мірі зіграло моє ім'я."
" Якщо ми хочемо бути такими сучасними, чому ж ми читаємо тільки українські і рускіє газети. Чому не читаємо англійською, німецькою, французькою? То так ми відкриваємось для світу? Треба виїхати з свого села."

На цьому перша половина майстер-класу закінчилась і Ольга сказала:" Я маю свої теми для розмови, але якщо ви маєте якісь інші, то я охоче говоритиму з вами на ваші теми. Ходімо на каву."

 У другій половині ми вже говорили більше про практичне телебачення і ЗМІ у загальному.
" Телебачення не повинно виховувати нас, а тим більше наших дітей. Проблеми, які є в суспільстві потрібно показувати з самого серця, з ядра, а не маскувати непотрібними речами. Українські ЗМІ такого не роблять, бо показують завжди щось віддалене від суті, а закордонне потрапляють  ядро, у саму проблему."
" Якщо хочеш зробити якісну програму потрібно бути щирим з глядачем. Не піддаватись фальшивим фішкам( підстроєні люди, вигадані історії). Гість завжди має бути на першому місці, ти маєш навіть сидіти трішки позаду нього, щоб він був на першому плані. Не можна розвалюватись в кріслі, гість зразу відчує дискомфорт. Потрібно з людиною говорити так, ніби вона остання людина на землі. Потрібно стати її другом, дитиною. якій вона все розказує. Іноді люди бояться усіх оцих камер, кранів, коли хтось збоку кричить МОТОР, звісно, це людину лякає, тому потрібно якомога більше постаратись, щоб  у неї цей страх зник."
"Усі люди в певній мірі однакові. Я спілкувалась з багатьма відомими людьми. і будь то Бриджид Бардо чи цьоця Галя, Леонід Кучма чи Петя Свєткін, вони всі є людьми. І на екрані це одне, а в житті це інше. І коли мені сказали, що потрібно зробити інтерв'ю з Президентом України Леонідом Кучмою я довго вагалась, але зрештою сказала, що я зроблю матеріал, але так як того хочу я. І у нас сталась дуже кумедна історія. Ми приїхали до нього під будинок і чекали його з прогулянки, і тут я бачу, що мій водій випрямився і став струнко, тут я зрозуміла, що Леонід Данилович вже десь поряд. І він підходить і простягає руку моїй сестрі, та, звісно, вітається, але іншою рукою показує на мене, мовляв це вона журналістка. А так, як Леонід Данилович не любить журналістів, а тим паче пускати їх у дім це проти його правил, ми так постояли і я кажу :" Леоніде Даниловичу, невже Ви не пустите мене до себе у дім?" і він пустив. Ми говорили з ним дуже довго і про все на світі. Панібратства не було, але була дуже приємна розмова. Можливо, він розказав навіть те, чого не треба було, але я витягнула це з нього."

" Я завжди розуміла своїх співрозмовників, гостей на програмі і навіть казала, щоб усього не розповідали на камеру, звісно, я від цього виграю, програма буде краща, але ж вам потім з цим ще жити, ви підете з тією правдою додому, поїдете у своє село і вас там зацькують. Мені навіть часто дорікали за те, що я плачу в ефірі. Казали, але що з того? Я не можу стриматись."
Прозвучало питання із залу чи бувало у неї упереджене ставлення до своїх гостей і як вона з цим боролась.
"Гарне питання. Звісно ж було, але всі ми люди і можемо жаліти про щось. Кожен в житті зробив таке, про що до сих пір розкаюється. Одного разу я мала справу з убивцею, він убив коханця своєї дружини. І як його тут виправдати? І всі проти нього. А поговоривши з ним я зрозуміла, що було зневажено його чоловічу гідність, звісно, там було ще задіяно багато аспектів, але факт залишається фактом."
Коли Андрій Великий розказав про свою ситуацію і попросив шляхів її вирішення( мати, коли дізналась, що її син гей, почала якось це лікувати. Спочатку психологами, потім психіатрами, згодом відправила його у монастир, щоб там з нього виганяли злих духів, а виганяли їх хрестом по спині. І після цього він вже не те, щоб не був геєм, він став людиною з порушеною психікою.)  " І Ви розумієте, люди, яких я поважав і довіряв їм, всі наперегін казали, що правильно мтаи зробила, так і треба, і так далі. І деякі кажуть Я всю цю історію розумію, а в ефірі сказати не можу. От як з ними поводитись? "Ольга розповіла свою історію :" Колись була ситуація з однією сім'єю: чоловік, дружина, двоє дітей. Подружжі біля 40 років, і тут чоловік розуміє, що він гей. Жінка не сміялась з нього, а прийняла це так, як є. Навіть позаздрила йому :" От він своє щастя знайшов, а я у свої 40 не думаю, що щось найду" І от коли мав бути ефір, то я сказала, що краще дітям не виходити, не показуватись на камеру, бо потім на них тикатимуть пальцями. Але врешті-решт діти таки вийшли  і сказали, що захищатимуть свого батька що б там не було. І ви знаєте, коли чоловік з своєю половинкою теж чоловіком прийшли на роботу, а вони працювали разом, то їх зустріли з оплесками і квітами. Співробітники догадувались про це, але не думали, що вони рішаться на такий крок. Одного разу на вулиці їх побили, та вони ні про що не жаліли. А у школі вчителька пояснила, що таке буває і це потрібно сприймати нормально."
"

"Одного разу зателефонував міліціонер і сказав, що один хлопець взяв в заручники свого батька і ріже його, цей хлопець вимагає поговорити або з Ольгою Герасим'юк або з Семеном Глузманом. Спочатку я оцінила це як жарт, але чоловік так серозно говорив, що я  повірила. Коли Семен говорив з хлопцем, у квартиру увірвався ОМОН, батька врятували, а хлопця відправили у психіатричну лікарню. І от через якийсь час я помітила, що під центром довгий час стояв один і той самий чоловік, з квітами і пакетом. І одного разу я підійшла до нього, він дав мені свій щоденник, у якому намальовано таке, що можна фільми жахів знімати, там писало і про насилля. і про згвалтування і збоку намальована я,  вигляді чи то русалки чи то левиці. І мене вже почали попереджати, щоб я оберігалась, бо він завжди знав де я є. Це і був той хлопець з психлікарні. А випустили його, тому що його термін вже вийшов, і нікого не цікавить чи хворий він ще, чи ні."
На запитання, де вона знаходить сили вона відповіла, що багато читає, і відповіді на багато запитань знаходить саме там. Їздить додому, у Пирятин. Іноді щось пише для душі. Подорожує.
Зараз знову є програма" Проти ночі", але веде її не Ольга. І коли вона звернулась до керівництва, змінити хоча б назву, попросила по-людськи, вони так і не змінили, а ведучий нічого не знав, бо він білорус." Якщо керівництво хоче, щоб програма була мірилом для народу, то ведучий має бути ангелом, а я попросила змінити назву, її не змінили, хоча казали, що змінять, то про що ми говоримо?"

Всього того, про що говорила Ольга тут не напишеш, але скажу що це людина з великої букви, і щирий журналіст. А журналіст і щирість - це, впринципі, різні речі. Добра жінка.

Як печуть пряники

Упаковують пачку плівкою

Спочатку  ми думали, що наїмось пряників досхочу, потім передумали. У пекарні є один великих цех, де стоять всі посудини з  інгредієнтами, спеціальні обладнання, в якому міситься тісто, з тіста роблять спеціальної форми печиво, і обладнання, де пряники покривають глазурю, піч для випікання, умивальник і  газова плита.
 Ми прийшли з метою випікання «миколайчиків» для акції Миколай про тебе не забуде. Помили руки простою водою, тобто мікроби ті ж самі. Та навіть якщо б ми помили тим милом, яке там було, користі було б небагато. Нам дали тісто, формочки, олію, виделку, виділили стіл і ми почали працювати. Все було досить спокійно і ми краєм ока підглядали, що роблять інші робітники. Опишу вам як робляться пряники: тісто лежить у величезному баняку, біля спеціального обладнання стоять дві жінки, в одному кінці жінка запихає тісто в машинку, інша з другого боку « ловить» їх і складає на деко. В тій машинці тісто набуває форми(пряники). Деко з тістом складають на стелаж. На одному такому стелажі поміщається приблизно 20 братванок, а на одному деко приблизно 20 пряників. Потім вони запихають увесь стелаж у піч. За той час роблят ь глазур( цукор і вода). Коли пряники спеклись їх висипають в ящики, потім одна жінка стає і закидає пряники в обладнання( схоже на бетономішалку) і зразу заливає туди глазур, воно все перемішується і виходить з іншого боку, де стоїть інша жінка і складає ті пряники в рядочок. Згодом їх відправляють у «гарячу кімнату» і там вони висихають. Їх пакують в пачки, важать, спеціальна машинка покриває їх плівкою і готово.
 Свої пряники ми робили приблизно таким ж способом, але все вручну. Запихали тісто у формочки, витягали і клали на деко, поскладавши деко, запихали стелаж у піч, а за той час робили ящики, витягали, обмазували глазурю «миколайчиків» і ставили у «гарячу кімнату»
Ще є цех, де стоять ящики з печивами і машинка, яка обогортає їх плівкою. І крайній цех, де стоять лише ящики з продукцією.
 Тепер до мінусів. В цехах цілковита антисантарія! Просто цілковита-цілковита! Не у всіх жінок покрита голова. Нам теж не дали хустинок. Стіни пообмазувані якоюсь ржавою рідиною, яка просто стікала по стіні і засохла. Добре, що на стелі нічого не видно, бо вона чорна. Баняки з тістом, глазурю і різними іншими інгредієнтами просто заліплені незрозуміло чим. Всі решітки, дека, черпаки, машинки стоять в жахливому вигляді. Все настільки занедбане, що огидно дивитись. Якщо пряник впав на землю, то не біда. Підняли і поклали назад у ящик. Жінки не миють руки, коли перевертають пряники з ще мокрою глазурю.
Словом, я розчарована. Але якщо не углиблюватись у це дуже сильно, то працювалось нам досить круто.
P.S. Колись мій дідусь їздив перевіряти « Світоч». Коли моя бабця почала сваритись чого він не взяв хоча б по цукерці своїм дітям, ти ж керівництво, тобі б дали, то дідо відповів, що якби вона бачила як то всьо робиться, то не захотілаб. Тим більше дітям. Я прочитала в газеті я виготовляють хліб. Така сама ситуація як і з пряниками. Я боюсь уявляти як виготовляють ковбасу.

Сьогодні день був теж « з тих цікавіших». Спочатку, відсидівши пару, я з одногрупницею пішли робити їй татуювання. Прийшли ми зашвидко, тому ще пішли у Вопак, я купила газету «Блискавка»,  бо багато про неї чула і бачила рекламу в Експресі, а Віка карточку на поповнення. Ми трохи чекали майстра, і за той час перечитали «Блискавку» і досягли думки, що саме таку газету читав головний герой Записок Костенко. Повіситись можна.
 Вся церемонія з вибиранням шрифту, букв і всього іншого затягнулась приблизно на півгодини, бо напис у Віки вірменською, це, можна сказати, її друга рідна, і майстер казав :"Чого не українською? Вигадуєш тут!)"  Та і сама робота приблизно зайняла півгодини. Віка переживала спочатку, але потім лежала і не рухалась. « Не так все страшно, як я думала»- сказала Віка, коли встала після всієї процедури. Ця апаратура, якою робили тату, мене лякала, бо вона схожа на бормашинку стоматолога і звук такий ж. Але Віка навіть не пискнула. Тату вийшло дуже круте, всі залишись задоволені. Майстер сказав як поводитись з ним і ми пішли. І тут нарешті Віка запищала, яка вона щаслива.
 Я сіла в 3а, зустріла Кіндера і знайому з школи. Дізналась, як справи у її бурсі, що половина 3-го і 1-го курсів вже вагітні. Одна 15- річна від 28- річного і нормально. « Вже ся вженили і жиют». Що в неї  у понеділок «стрєла» з одногрупницею, бо та потягнула її за волосся. Що має хлопця, якому 20 років, живе десь за Львовом, і завжди за неї платить.» А він все за мене платить, та. Ми часто десь отак гуляєм і він все платить. Всюда. Подарки мені дарує. От 16 буде місяць шо ми разом. Вова називається. Подарував був мені знаєш шо?  Іграшку таке м’ягку і статуетку ангелика і там пише I love you . Круто так.» Ну і щось в такому роді. Потім вона зустріла знайому і я пішла додому.
 А вже ввечері я йшла на акцію «Миколай про тебе не забуде». Ми мали пакувати пряники, але ми зашвидко прийшли, то сиділи і спілкувались, вирізали щось з паперу. Саме пакування проходило дуже круто, бо прийшли наші знайомі, та і  самі організатори акції дуже милі люди. Упакували ми 3 добротні пачки пряників, які були якимось чином непридатні, то забрали собі. Було круто, весело , тепло і приємно. Завтра йдемо пекти пряники.
 Продовження підпунктів акції « Миколай про тебе не забуде» триватиме…

Цікаво!)

Найцікавіше з Високого замку за 6-12 грудня 2012 року

Начальник управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА Валерій Потюк заявив, що хоче закрити «Криївку», «Гасову лампу», «Львівську майстерню шоколаду», «Дім легенд», «Лівий берег», «Львівську копальню кави» через те, що (цитую):» Мені прикро ходити біля «Копальні кави», прикро дивитися як пхають руки і чешуть одне місце Мазоху. Соромно дивитися на всі ті події, які відбуваються у Львові. Давайте спільно закриємо «Криївку».»

 Мер міста Львова Андрій Садовий не підтримує  таку думку, адже такі кнайпи дуже популярні серед туристів, а саме завдяки туристам бюджет міста збільшується.

*Журнал Forbes-Україна визначив 25 найдорожчих і найпопулярніших зірок українського шоу-бізнесу. Перше місце очолила Студія « Квартал-95», друге місце- Володимир Кличко, третє місце- Ані Лорак, четверте- Андрій Шевченко, п’яте - Віталій Кличко,а шосте, сьоме  і восьме місця розділили між собою Потап і Настя, Святослав Вакарчук та Віа Гра. Замикають десятку найбагатших Андрій Воронін і Анатолій Тимощук.

*Україна- найкорумпованіша держава Європи!

У рейтингу міжнародної антикорупційної організації Transparency International Україна посіла 144 місце зі 176 країн світу.Експерти називають це «вироком для країни» Для порівняння, Польща- 41-а, Молдова- 94-а, Білорусія- 123-я, Росія-133-я. Навіть у Гондурасі дають менше «на лапу», аніж в Україні. Вона набрала лише 26 балів з 100 можливих. Будь-який результат, менший за 30 балів, аналітики радять трактувати як « ганьбу для нації»

Скоро в усіх трамваях Львова буде Wi-Fi. Наразі є лише в одному, маршруті №1, з номером 1170. На протязі двох тижнів Wi-Fi встановлять у трамваях під номерами 1, 2, 9 та на новому маршруті 10.

А ти і так негарний

Бувають дні, коли ти занятий цілий день, а буває, що сидиш цілий день вдома. Оце «Зайнятий цілий день» це про сьогодні.
   Спочатку ми пішли на вишкіл до акції Миколай про тебе не забуде. Я, Мар’яна, Віта, Люба і Лія. В нас не було хлопця, тому ми вирішили, що мішок з подарунками" таскати" буде Люба, бо вона з « сімсотки»,буде Любком.Ми послухали лекцію, склали групу, вибрали координатора, позаписувались куди можна, посміялись і порозходились. Якщо детальніше, то акція дуже крута.Я приймала в ній участь минулого року і охоче записалась на цьогорічну акцію.Було багато аспектів, які сподобались багатьом. І Пам- парад, і акції в місті, і фабрика святого Миколая, і пекарня, де випікатимуть пряники у вигляді миколайчиків, де їх можна буде пробувати, власне чого ми і йдемо на ту пекарню, і зрештою ,купа щастя. Було таки багато людей, що не могло не тішити.Жаль, що мало хлопців.
Потім ми порозходились хто куди, а я з Мар’яною  мали йти ще на одну акцію. Суть полягала в тому, що потрібно зібрати кошти для Оксани Сенишин, якій 26 років і живе з дігнозом ідіопатична легенева гіпертензія 3 ступеня, потребує негайної пересадки легень. Та на це потрібно 500 тисяч євро, кошти помалу збираються, але наша допомога була б дуже доречною. Тому наша команда з 6 дівчат, розділились по 2 людей, і пішли в торговельні центри ВАМ, що на Виговського, Хмельницького і  Червоної калини. Ми  розказували людям про цю акцію, хто хотів і мав змогу, той кидав гроші у скриньку, хто не хотів, той казав «Нє ,нє,  я не маю часу», і йшов далі. Я була з Мар’яною, і старт в нас був не дуже вдалим. Ми просто стояли і роздавали листівки, і користі з того було мало. Бо насправді це така робота, яку не всі можуть виконувати. Люди різні,і реагують на це по-своєму, і сприймати оці всі «вибрики» не кожен зможе. Тому в нас впав настрій, ну тобто в мене впав, а Мар’яна казала» Та чувак, та всьо нормально, зараз піде жара, давай». Ми роздали четвертину листівок, і пішли посидіти і обговорити все. Ми дізнались, що в одних дівчаток справи йдуть так само як і в нас, тобто ніяк, а в інших взагалі фурор.Їм два чоловіки кинули в скриньку по 200 грн. Ми зрозуміли, що у нас в скриньці 3 гривні, і що ми трошки «лузери», то ми додали темпу. І то, ті 3 гривні з’явились таким чином, що бабця відходила від каси і кинула нам в скриньку гривню, бо та була якась пом’ята, а 2 гривні кинув хлопець, який хотів кинути їх в інший ящик, і стався такий діалог:
- Ти не туди кидаєш, кидай в ту коробку.
- А чого в ту?
- А чого б і не в ту?
- Ну дійсно, окей.
- Ну файно, дякую.

 Я зустріла свого хресного , який кинув нам у скриньку першу добрячу суму, і тут понеслось. Нам почали кидати по 20, 10 і по 5 гривень. І всього ми зібрали десь 205 грн за 20 хв. Звісно, ставались різні інциденти, які запам’ятались.
Деякі з них:
*Мар’яна підходить до хлопця і каже про збір коштів, той різко каже НЄ, розвертається і йде, Мар’яна в спину каже: «А, ну і добре, ти і так негарний, тобі і так в житті не повезе»
* Бачиш, в мене листівки беруть, бо я  гарна.
*Ми збираємо кошти на операцію дівчині, якій потрібна пересадка легенів третій ступень раку. Що це за речення таке?! Яка пересадка і третій ступень раку?! Але вони цього не замітили, кинули гроші і пішли далі, а я ще довго сміялась.
*Я бачу по людині до кого підходити. О йдем, нє не йдем, о він стоїть, ходи, блін він вже пішов,ми не встигли.
 Додому ми їхали маршруткою і їли мою канапку. А в офісі САМОПОМОЧІ, ми пили чай, їли печиво( тому я і люблю Самопоміч :)) і розповідали в кого як пройшла акція.

P.S .Моя Софійка стане донором для Оксани. Це дуже великий крок. Софійка молодець! Я горджусь нею.