Боже мій, як ж ми гарно погуляли сьогодні!
Почалось все з того, що з Мар'яною ми домовились зустрілись о 15:00 біля книгарні Є, звісно ж, зламався трамвай і ми зустрілись 15:30 на Митній. я запропонувала не стандартно погуляти центром, а піти кудись в інший бік. Ми пішли в сторону АС-2( хто не знає, це йти близько 40-60 хвилин) погода гарна, то чом би й ні? Пішли на автостанцію, бо я вже скучила за своїм селом, а саме звідти відправляється моя маршрутка. Ми посиділи, пороздивлялись, пообговорювали, пішли купили поїсти, купили "сємкі". Було дууже тепло і дуже якось гарно! Гуляти цілий день, це ж гарно?!
Я подала ідею сісти на фігзнаякий трамвай і поїхати фігзнакуди. Ідею прийняли. Ми сіли на перший прибувший трамвай, ним виявився №6 і поїхали на кінцеву. Так як ми поняття не мали де ми є, то вирішили їхати по колу і там на місці розберемся. Всі люди вийшли, ми залишились двоє. І шось довгий час дзвонив телефон, дуже часто. Я зауважила, що водій говоритть по телефону, отже це не його, але і не наш, а людей більше немає, тоді я пройшлась по салону і побачила, що хтось загубив телефон. Ми зателефонували знайомому власника і чекали поки той підійде за ним. Як на біду я страшенно захотіла у туалет, а поблизу ні кафе, ні піцерій. Схрестивши ноги я найшла якусь будівлю і пішла до входу. Це виявилась якась фабрика. Я звернулась до охоронця з проханням впустити мене у туалет, і той посміявшись впустив мене. З слізьми щастя я вийшла і побачила, що власник телефону вже наближається. Ми віддали телефон. Це був старший чоловік, років 60 з золотими зубами. Почервонівши, ми отримали грошову винагороду і пішли щось з тим робити. Ми знову сісти у трамвай, де до на сприєднались фанати Динамо, ті, погалдівши, поспівавши своїх пісень, вийшли з словами Толька Кієв, і якийсь чоловік сказав Жаль, шо не Тільки Київ. Так ми і доїхали до костелу, пройшлись до центру, купили копчений сир косичку, ірис і ананаси і пішли у глухомань все це їсти. Зайшли в старе подвір'я і почали. А так як ананасів ми не відкрили у магазині, то пішли просити у когось іншого. Зайшли у магазин, 2 кафе, та безрезультатно. Розколупавши трохи ту банку, ми хоч попили, але там шей їда ж була! Я не здавалсь і, доївши сир, ми пішли знову шукати когось, хто б нам поміг. Коли я заходила у кав'ярні(Мар'яна сказала, шо я на то не підписуюсь), то мені пропонували заходити, зараз принесуть меню, а я йшла до прилавку і просила відкрити банку ананасів, бо я тут трошки розлокупала, можете далі допомогти? Та все ж у Наполетані нам відкрили, ми з слізьми щастя, подякували і пішли їсти. Дорогою, на Площі Ринок зустріли однокурсників і ті кажуть Ви завжди по центру ходите з банкою ананасів? А шо тут такого?! Ну їм пальцями, а потім облизую їх, іноді пропоную облизати і Мар'яні, то шо тепер увагу звертати на мене чи шо? Ми подивились на якусь бійку, на дівчачі дупи і пішли.
Наостанок, коли ми розходились з Мар'яною, з нами познайомились якісь хлопці, і той найгарніший з них мовчав постійно. От дурак.
Сівши у тролейбус, я дала водію 2 гривні і попросила один студентський, на що той віддав мені свої 2 гривні, дав квиток і посміхнувся.
А вдома дивлюсь Гордість країни.
Якось так гарно!)
Почалось все з того, що з Мар'яною ми домовились зустрілись о 15:00 біля книгарні Є, звісно ж, зламався трамвай і ми зустрілись 15:30 на Митній. я запропонувала не стандартно погуляти центром, а піти кудись в інший бік. Ми пішли в сторону АС-2( хто не знає, це йти близько 40-60 хвилин) погода гарна, то чом би й ні? Пішли на автостанцію, бо я вже скучила за своїм селом, а саме звідти відправляється моя маршрутка. Ми посиділи, пороздивлялись, пообговорювали, пішли купили поїсти, купили "сємкі". Було дууже тепло і дуже якось гарно! Гуляти цілий день, це ж гарно?!
Я подала ідею сісти на фігзнаякий трамвай і поїхати фігзнакуди. Ідею прийняли. Ми сіли на перший прибувший трамвай, ним виявився №6 і поїхали на кінцеву. Так як ми поняття не мали де ми є, то вирішили їхати по колу і там на місці розберемся. Всі люди вийшли, ми залишились двоє. І шось довгий час дзвонив телефон, дуже часто. Я зауважила, що водій говоритть по телефону, отже це не його, але і не наш, а людей більше немає, тоді я пройшлась по салону і побачила, що хтось загубив телефон. Ми зателефонували знайомому власника і чекали поки той підійде за ним. Як на біду я страшенно захотіла у туалет, а поблизу ні кафе, ні піцерій. Схрестивши ноги я найшла якусь будівлю і пішла до входу. Це виявилась якась фабрика. Я звернулась до охоронця з проханням впустити мене у туалет, і той посміявшись впустив мене. З слізьми щастя я вийшла і побачила, що власник телефону вже наближається. Ми віддали телефон. Це був старший чоловік, років 60 з золотими зубами. Почервонівши, ми отримали грошову винагороду і пішли щось з тим робити. Ми знову сісти у трамвай, де до на сприєднались фанати Динамо, ті, погалдівши, поспівавши своїх пісень, вийшли з словами Толька Кієв, і якийсь чоловік сказав Жаль, шо не Тільки Київ. Так ми і доїхали до костелу, пройшлись до центру, купили копчений сир косичку, ірис і ананаси і пішли у глухомань все це їсти. Зайшли в старе подвір'я і почали. А так як ананасів ми не відкрили у магазині, то пішли просити у когось іншого. Зайшли у магазин, 2 кафе, та безрезультатно. Розколупавши трохи ту банку, ми хоч попили, але там шей їда ж була! Я не здавалсь і, доївши сир, ми пішли знову шукати когось, хто б нам поміг. Коли я заходила у кав'ярні(Мар'яна сказала, шо я на то не підписуюсь), то мені пропонували заходити, зараз принесуть меню, а я йшла до прилавку і просила відкрити банку ананасів, бо я тут трошки розлокупала, можете далі допомогти? Та все ж у Наполетані нам відкрили, ми з слізьми щастя, подякували і пішли їсти. Дорогою, на Площі Ринок зустріли однокурсників і ті кажуть Ви завжди по центру ходите з банкою ананасів? А шо тут такого?! Ну їм пальцями, а потім облизую їх, іноді пропоную облизати і Мар'яні, то шо тепер увагу звертати на мене чи шо? Ми подивились на якусь бійку, на дівчачі дупи і пішли.
Наостанок, коли ми розходились з Мар'яною, з нами познайомились якісь хлопці, і той найгарніший з них мовчав постійно. От дурак.
Сівши у тролейбус, я дала водію 2 гривні і попросила один студентський, на що той віддав мені свої 2 гривні, дав квиток і посміхнувся.
А вдома дивлюсь Гордість країни.
Якось так гарно!)
